Академічний ліцей №3 Обухівської міської ради Київської області

Пам'ятаймо про біль... про Чорнобиль

Хочеться почати біль словами Юлії Хандожинської

Заспівала пташка у саду,
зацвіла кульбаба на долині
Дай же, Боже, щастя всім в роду,
Дай же, Боже, щастя Україні!
Так подумав хлопець і заснув.
Сниться йому небо пурпурове,
В небі сонце коршун проковтнув,
Серед днини запалали зорі.
То не зорі, небо там навпіл
Чорним димом, згарищем палало
Атом з Прип’яті розжарений летів,
Все живе із болем помирало.
Там, де хата даху вже немає,
І де вікна – протяги від дир,
І дорослий, і малий тікає,
Сумно плачуть вікна від квартир.
Ця чума двадцятого століття
Знищила усе, усіх живцем,
Перекреслила життя людське на сміття,
Не напишеш біль ніяким олівцем.

26 квітня 1986 року – день найбільшої в історії людства техногенної катастрофи.

Під час експерименту на 4-му реакторі Чорнобильської атомної електростанції сталися два вибухи. В атмосферу Землі вирвалась хмара радіоактивного пилу. Вітер поніс на північний захід небезпечні радіоактивні ізотопи, які осідали на землю, проникали у воду. За числом потерпілих від аварії Україна займає перше місце серед колишніх республік Радянського Союзу. На долю Білорусі припало близько 60% шкідливих викидів. Від радіаційного забруднення сильно постраждала також і Росія. Потужний циклон проніс радіоактивні речовини територіями Литви, Латвії, Польщі, Швеції, Норвегії, Австрії, Фінляндії, Великої Британії, а пізніше – Німеччини, Нідерландів, Бельгії.

Слів можна писати багато, як в прозі, так і віршовано:

Чорнобильська Мадонна

...– Чого це Ви, бабо, корову узули?
– А що радіація, Ви, мабуть, не чули?!
– В синових чоботах взута корова –
Нехай же пасеться і буде здорова,
І бабі ще дасть до відра молока,
Така замашна і молочна така.
– Чого це Ви, бабо, уся в целофані?
– Хіба ж я газет не читаю, чи як?
Корову видою на світанні,
Взую, одягну й веду за рівчак...
– Чого це Ви, бабо, з людьми не поїхали?
Коли виселяли із зони село?
– А я серед тої проклятої віхоли
Взяла й зосталася – синам на зло!..


Іван Драч. 1988

Із повісті Юрія Щербака “Чорнобиль”. 1987

Валентин Петрович Білокінь, 28 років, лікар “швидкої допомоги” медсанчастини міста Прип’ять:

“25 квітня о двадцятій годині я заступив на чергування. У Прип'яті працює одна бригада “швидкої допомоги” – лікар і фельдшер. А всіх машин “швидких” у нас лише шість.

Коли було багато викликів, ми розділялися: фельдшер ганяв на виклики до «хроніків» – якщо треба зробити укол, а лікар — на складні випадки і дитячі. Під час того чергування ми працювали нарізно, мовби двома бригадами: фельдшер Саша Скачок і я. Диспетчером була Маснецова.

<...> О першій годині сорок–сорок дві хвилини мені передзвонив Саша, сказав, що пожежа, є з опіками, потрібен лікар. Він був схвильований, ніяких подробиць, і повісив трубку. Я взяв сумку, взяв наркотики, бо є з опіками, сказав диспетчеру, щоб зв’язалася з начальником медсанчастини. Узяв з собою ще дві порожні машини, а сам поїхав з Гумаровим.

<...> Ворота, стоїть варта, нас запитують: “Куди їдете?” – “На пожежу”. – “А чому без спецодягу?” – “А я звідки знав, що спецодяг буде потрібний?” Я без інформації. Був у самому халаті, квітневий вечір, тепло вночі, навіть без чепчика, без нічого. Ми заїхали, я зустрівся з Кібенком.

Коли розмовляв з Кібенком, я запитав у нього: “Є з опіками?” Він каже: “Обпечених нема. Але ситуація не зовсім зрозуміла. Щось моїх хлопців трохи нудить”.

<...> До мене привели хлопця років вісімнадцяти. Хлопець скаржився на нудоту, різкий головний біль, почав блювати. Вони працювали на третьому блоці і, здається, зайшли на четвертий... Я поміряв тиск, трохи підвищений, і хлопець трохи не при собі, якийсь такий... Завів його в машину. А він “запливає” у мене на очах, хоч і збуджений, і водночас такі симптоми – сплутана психіка, не може говорити, почав якось заплітатися, наче ковтнув добрячу дозу спиртного, але ні запаху, нічого…

Блідий. А ті, що повибігали з блока, лише вигукували: “Жах, жах”, – психіка у них була вже порушена. Потім хлопці сказали, що прилади зашкалює. ...До “швидкої” прийшли ще троє чи четверо з експлуатації. Усе було як по завченому тексту: головний біль з тією ж симптоматикою – закладене горло, сухість, нудота, блювання.

...Тільки-но я цих відправив, хлопці привели пожежників. У плащах. Кілька чоловік. Вони просто не стояли на ногах. Я застосовував суто симптоматичне лікування: реланіум, аміназин, щоб “зняти” трохи психіку, біль...

<...> О шостій годині і я відчув, що дере в горлі та болить голова. Чи розумів небезпеку, чи боявся? Розумів. Боявся. Та коли люди бачать, що поруч людина в білому халаті, це їх заспокоює. Я стояв, як і всі, без респіратора, без захисних засобів”.

Інколи варто побачити, ніж уявити, тому перейщовши за посиланнями, можна дізнатися про Чорнобильську катастрофу очима кінематографа

“Метелики” (2013) wym-1619615582008
“Чорнобильська трагедія: люди в тоталітарній імперії. 1 серія” (2017) wym-1619615685473
“Чорнобильська трагедія: люди в тоталітарній імперії. 2 серія” (2017) wym-1619615705141
“Земля Забуття” (2011) wym-1619615723967
“Чорнобильська трагедія - біль України” (2017) wym-1619615742927
The story of Chernobyl's New Safe Confinement (2019) wym-1619615765827
“Чорнобиль. Точка часу” (2016) wym-1619615784148
The Real Chernobyl / “Справжній Чорнобиль” (2019) wym-1619615805204

Цей дощ – як душ

Цей дощ – як душ. Цей день такий ласкавий.
Сади цвітуть. В березах бродить сік.
Це солов’їна опера, Ла Скала!
Чорнобиль. Зона. Двадцять перший вік.
Тут по дворах стоїть бузкова повінь.
Тут ті бузки проламують тини.
Тут щука йде, немов підводний човен,
і прилітають гуси щовесни.
Але кленочки проросли крізь ґанки.
Жив–був народ над Прип’яттю – і зник.
В Рудому лісі виросли поганки,
і ходить Смерть, єдиний тут грибник.


Ліна Костенко. 2019

Вшануймо хвилиною пам'яті всіх, хто намагаючись ліквідувати наслідки трагедії, поклав життя лелекам на крила...